Історія, Цікаво почитати
Проституція на Поділлі наприкінці 19 століття

Відомо, що у багатьох західних демократичних капіталістичних країнах проституція є легальним видом підприємницької діяльності, але не всі знають, що "промисел розпустою" був досить поширеним і у нашому краї у дорадянські часи. Після Жовтневої революції це заняття опинилося поза законом. "Про це" не прийнято було навіть говорити, всіляка інформація на цю тематику замовчувалася і засуджувалася. Мета даної статті - привернути увагу краєзнавців та науковців до цього малодослідженого явища в історії, котре відігравало не останню роль в житті подолян і було, крім індикатора суспільної моралі, формою зайнятості населення.

Наприкінці XIX ст. офіційна статистика поділяла місцевих проституток на три категорії за видами свого промислу: а) тих, що мешкають у публічних будинках; б) одиночок і в) бродячих повій [6, с.255]. Остання категорія - найнебезпечніші для суспільства, оскільки вони не стояли на обліку і були джерелом розповсюдження сифілісу та інших "любострастних хвороб".

Повії Поділля 19ст.

Подільський губернський статистичний комітет у 1889 р. оприлюднив дані щодо офіційної проституції в губернії та провів аналіз даного явища, опитавши 114 повій губернського центру та 11 повітових міст, котрі були у списках місцевої поліції, а саме: в Кам'янці-Подільському -25, Проскурові - 3, Летичеві - 3, Літині - 5, Вінниці - 15, Брацлаві - 8, Гайсині - 18, Ольгополі - 4, Балті - 17, Ямполі - 1, Могилеві - 13, Новій Ушиці - 2. З них: 1) за соціальним складом: селянок - 49, міщанок - 56, солдатських дочок - 3, дворянок - 5, іноземок - 2; 2) за національністю: українок - 66, росіянок - 5, польок - 5, єврейок - 35, німкень - 2, румунок - 1; 3) за віросповіданням: православних - 71, католичок - 8, іудейок - 35; 4) за освітою: читає і пише - 3, читає але не пише - 1, не читає і не пише - 110. Переважна більшість з них у віці від 16 до 25 років [6, с.257-258].

Заняття проституцією було досить прибутковим видом підприємницької діяльності, навіть за підпільний бізнес не передбачалася кримінальна відповідальність. В ряді містечок, особливо там, де відбувалися ярмарки і постої війська, "підприємливі" ділки зверталися до місцевих органів влади з обґрунтуванням необхідності відкриття публічних будинків, особливо у зв'язку з поширенням захворювання на сифіліс, та просили на це дозволу. Місцева влада була зацікавлена у виведенні з тіні всіх нелегальних будинків розпусти, оскільки доходи від них поступали до місцевого бюджету. Так з Жмеринки з метою викриття конкурентів та наступного притягнення їх до відповідальності скаржилися аж губернатору, що єврей Бекер утримує "будинок терпимості" під вивіскою "Дамскій сапожникь М.Бекерь", а пані Янушевська відкрила "будинок зустрічей" під назвою "Училище танців Янушевської", куди під різними приводами заманювалися підлітки і стікалася туди усіляка наволоч [2, арк.108]. Траплялися і курйози. У м.Барі будинок розпусти в центрі міста став найпопулярнішим місцем відпочинку, туди по святах діти бігали слухати музику [2, арк.74], а його власник був однофамільцем місцевого землевпорядника і громадяни, які шукали останнього, потрапляли до борделю. Ображений службовець, сина якого, учня 1-го класу, спиняли перехожі і запитували скільки повій у публічному будинку його батька, пропонував перенести цей принизливий для суспільної моралі заклад на околицю міста. З Летичева скаржилися, що лікарі отримують хабарі і не здійснюють оглядів повій будинку розпусти Ривки Оіхберг [2, арк.39], тому вони заразили пів-містечка венеричними хворобами. Але, мабуть, найбільше таких скарг надходило від "клієнтів", більшість яких становили солдати.

Будинок розпусти

30 жовтня 1882 р. на засіданні Подільського губернського комітету громадського здоров'я під головуванням губернатора Д.Батюшкова слухали військових лікарів, які скаржилися на зростання кількості захворювань на сифіліс серед нижчих військових чинів, а міський лікар Кам'янця додав, що з 15 обстежених ним проституток 3 виявилися хворими. Значна увага була приділена діяльності підпільних повій, адже всіх їх поліція виявити не може. Однією з перепон на шляху до їх легалізації є значна плата за видачу санітарних білетів - 1 рубель 20 копійок. Лікар Е.Фаренгольц повідомив, що за дорученням колишнього губернатора Л.Милорадовича він склав проект нагляду за проститутками в м.Кам'янці: можна створити особливий комітет наглядачів, для чого необхідно 1800 руб. в рік [3, арк.38]. Однак це твердження заперечили, оскільки в невеликому місті, де знаходиться до 300 повій, виділяти таку значну суму громадських грошей не розумно - цим повинна займатися лише поліція, якій запропоновано збільшити кількість нічних обходів та зобов'язати підприємців, які працюють в нічний час, освітлювати прибудинкову територію та не заслоняти на ніч вікна, щоб було видно що робиться всередині.

Пройде небагато часу й ідеями Фаренгольца все ж таки скористаються.

У Меджибізькому замку наприкінці XIX - початку XX ст. розміщувався штаб 12-го Охтирського полку і місцеві мешканці досі згадують, як їхні прабабусі крутили романи з гусарами. Попит на кохання у Меджибожі задовольняли три будинки розпусти: у пані Зільберманової тарифна плата за послуги, залежно від виду і тривалості, коливалася від 1 до 3 рублів, у Хайви Лахтера - від 50-60 копійок до 2 рублів, у Естер Мігас - від 20 копійок до 2 рублів. У цих борделях протягом 1889 р. відбулося 10715 зустрічей. Повій у них нараховувалося станом на 1 січня 1888 р. - 22, на 1 січня 1889 р. - 11, на 1 січня 1890 р. - 12. Крім того, згідно списків поліції рахувалося "жінок вільної поведінки" станом на 1 січня 1888 р. - 22, а через два роки - 4 [4, арк.56; 5, арк.17].

У 1897 р. у м.Меджибожі був створений летючий санітарний загін, метою якого була "охорона Меджибізького табірного збору від сифілісу та венеричних хвороб" [1, арк.32]. Загін діяв на час табірних зборів з 1 травня по 1 жовтня, але кожного року поновлював свою діяльність. У його користуванні було державне майно Меджибізької лікарні. До складу загону входили завідувач - санітарний лікар загону, військовий лікар, фельдшерка-акушерка та 2 таємних агенти. До роботи останніх входило слідкування за таємними проститутками у Меджибожі і Требухівцях, постійне спостереження за готелями, постоялими дворами, будинками розпусти, трактирами, банями тощо з метою виявлення таємних новоспечених повій. Якщо жінки підозрювалися у розпусті, і після медогляду засвідчено відсутність захворювань - їх, за бажанням, могли перевести у розряд "одиночок" і видати спеціальний санітарний білет. Всіх хворих на сифіліс направляли у повітову лікарню.

Аналізуючи звіти лікарів про огляди проституток, кидається у вічі постійна зміна кадрів у представниць цієї древньої професії.

У 1871 р. "Подільське губернське начальство" видало своєрідну "посадову інструкцію" - Правила для утримувачок публічних будинків і жінок, які займаються розпустою [3, арк.36], та контролювало неухильне їх дотримування. Згідно з цим нормативним актом утримувачка будинку розпусти, якщо має дітей, не повинна мати їх при собі, не може мат и квартиранток, повинна мати списки жінок, які працюють у борделі, і подавати їх місцевому поліцейському управлінню, слідкувати, щоб працівниці мали медичний білет, слідкувати за чистотою кімнат, постільної білизни і білизни на жінках. Кількість жінок у борделях повинна відповідати приміщенню, тобто кожна жінка повинна мати своє ліжко, відділене від іншого стіною, перегородкою чи ширмами, і, крім того, повинна бути загальна кімната. Утримувачка повинна спостерігати за дотриманням жінками гігієни, благопристойності, щоб вони не виснажувалися надмірним використанням.

Не допускалися до роботи в публічні будинки жінки молодші 16 років, сторонні, не внесені у список жінки та тільки-що прийняті без лікарського огляду. Утримувачкам заборонялося випускати з дому працівниць у час, призначений для медогляду, лікувати хворих вдома, застосовувати засоби для знищення вагітності. Також заборонялося приймати відвідувачів у недільні та святкові дні до закінчення церковної служби (!!!) та приймати вихованців учбових закладів і малолітніх.

Проститутки зобов'язувалися проходити медогляд, придбати лікар-ський білет від місцевої поліції і завжди мати його при собі, дотримуватися благопристойності, тверезості, чистоти тіла і білизни, ходити 2 рази на тиждень в баню, вживати як можна менше косметики, при зміні місця проживання повідомляти поліцію. Про свій хворобливий стан, 'критичні дні", вагітність вони повинні повідомляти лікаря. Перед "початком роботи" повія повинна оглянути органи і білизну у чоловіка і не вступати в контакт, якщо запідозрить у нього венеричну хворобу або якщо у неї самої місячні.

Отже, ми бачимо, що тогочасне суспільство не боролося з розпустою, а змирилося з цією сумною і невідворотною необхідністю, котра в той же час була найприбутковішим заняттям. Щоб вивести з тіні проституцію царська Росія узаконила її щоб взяти на облік всіх жінок, які обрали найдревнішу професію, застосувати відповідних заходів, які б перешкоджали штучному збільшенню їх кількості, а також підпорядкувати їх суворому лікарсько-поліцейському нагляду для охорони суспільної моралі від дуже відвертої спокуси та охорони громадського здоров'я від поширення інфекційних захворювань.

Сторожук Я. А. (с.Грушківці, Летичівський район)

Література:

1. Державний архів Хмельницької області (далі ДАХО). - Ф. 227. - On. 1. - Т. 5. - Спр. 6286.

2. ДАХО. - Ф. 227. - On. 1. - Т. 5. - Спр. 6986.

3. ДАХО.-Ф. 681.-Оп. 1.-Спр.4.

4. ДАХО.-Ф. 681.-Оп. І.-Спр. 7.

5. ДАХО. -Ф. 681. -Оп. І.-Спр. 17.

6. Подольская губерния. Опит географическо-статистического описання В.К.Гульдмана. - Каменец-Подольский, 1889.