Українське, Український одяг
Українська вишиванка

Українська вишиванка - це свого роду сімейний оберіг для чоловіка та жінки. маючи вдома таку красу, ми отримуємо енергію наших предків, пишаємось минулим та гордо дивимось у майбутнє.

Спробуємо розглянути цікаві особливості українського одягу. Традиційний чоловічий костюм українців має схожість з іншими східнослов'янськими - російським та білоруським. Основу чоловічого одягу становлять сорочка, шита з конопляного або лляного полотна і вовняні або суконні штани. Сорочка, що надягається на тіло, часто служить і верхнім одягом. Відмінною особливістю української чоловічої сорочки є розріз спереду (пазушка), прикрашений вишивкою.

  Українська вишивка Елементи українського одягу

   Як скроїти сорочку? Старі фото українського одягу

   Український жіночий одяг

Український одяг пройшов довгий шлях свого формуванні від прадавніх часів до сьогодення. Він є досить різноманітним у регіональному відношенні, але містить у собі ознаки, що характеризують загальну історію розвитку української культури.

Різноманітність вбрання в рамках одного регіонального комплексу розкриває безмежне багатство народної культури, коли на основі одного "уніфікованого взірця" виникло безліч локальних реплік, які ніколи не копіювали одна одну.
Так, основним елементом одягу завжди була сорочка. Саме сорочки належать до найстарших видів одягу. Наприклад жіночі сорочки козацьких часів дійшли майже незмінними до нас.

Характерною рисою традиційного українського одягу є надзвичайна мальовничість, яка відбиває високий рівень культури виробництва, володіння багатьма видами й техніками опорядження та оздоблення. Водночас народному одягу притаманна значна варіативність. Найбільш помітними були відмінності у костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, Слобожанщині та Поділлі. Це ж стосується й традиційного одягу населення Подністров'я, Карпат, Полісся та Півдня України. Регіональною специфікою були позначені передусім матеріали для одягу; конструктивні, технологічні і декоративні прийоми його створення; способи виробництва окремих деталей: головних уборів, взуття, прикрас; колорит, техніка та мотиви орнаментики — особливо сорочок і поясного одягу, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості, а також способи носіння і об'єднання всіх елементів одягу в повний, завершений комплекс вбрання.

	Реферат "Український національний одяг":referat_ukr_odag.doc [143,5 Kb] (cкачувань: 658)   Реферат "Компоненти українського костюма 19ст" : komponent_ukr_odag_19st.doc [732,5 Kb] (cкачувань: 285)     Чоловіки поверх сорочок також вдягали керсетки, але простіші і грубіші, ніж жіночі. Чоловічій одяг взагалі вирізнявся більшою простотою. Чоловіки носили штани або шаровари, так добре відомі кожному.
Чоловічий костюм В уявленні іноземців традиційний український костюм - це риси притаманні одягу Полтавщини та Київщини
Традиційний одяг Полтавщини та Київщини 19 ст. Але є багато регіональних костюмів, що іноді дуже різняться одне від одного.	Східне Закарпаття
Буковина	Дніпропетровщина
	Отже, як бачимо попри спільні ознаки традиційний український одяг дуже різноманітний і невичерпний на яскраві деталі.
Донеччина
Спільний одяг для жінок і чоловіків:
	Найперший кожух. Хто не чув цієї назви? Хто не бачив його у виставах, фільмах або ілюстраціях? Якщо і не бачив то був неуважним. Кожух бере свій початок з давніх давен. Він згадується в Судійському Уставі 1193 року, в Іпатіївському літопису від року 1252.
Чоловічий кожух (зліва)	Кожушанка
Говорять про нього і іноземні мандрівники 17 століття. А скільки висловів та приказок пов'язано з ним в українській мові - не перелічити. Саме слово кожух очевидно походить від слова "кожа", тоді як шуба від мадярського "dzubba". Поділяються вони на власне кожухи та короткі кожушанки. Довгі кожухи бувають "простими" та "тудубастими". "Тулубасті" кожухи шилися без "зборів" рівними та з великим відкладним коміром. Вони робилися переважно для людей заможних і нагадували "панську шубу". "Прості кожухи мали набагато більше оздоб, а особливо жіночі. Прикрашалися кольоровими стрічками та шматками сап'яну, а "тулубасті" вкривалися сукном, і були менш художньо цінними. Жінки надавали перевагу білим кожухам. Мали кожухи і регіональні відмінності.
Карпатьські кожушанки звалися кептарами, від румунської назви "груди".
	Кептари
Ще один поширений вид верхнього одягу свита. Одразу згадується гоголівська "червона свитка". Насправді свити частіше мати чорний колір, колір овечої бавовни чорних тварин. Мешканці Галичини використовували червону фарбу для свиток, через що й отримали ймовірно назву Червона Русь. Адже свита, так само як і кожух має поважний вік.
	Багато відмінностей свитам надає регіон. Жіночі свити більш консервативні у своєму розвитку, ніколи не шилися зі "зборами", а з "вусами". "Вуса" - клинці, які вставлялися з обох боків свити. У кольоровій гамі жінки також надавали перевагу білому кольору. Етнографи вирізняють окремі види свити: козачка, семряга, сукман, манта, гугля, чуга, опанча та кобеняк.
Свита
Опанча	Сукман (Чернівецька область)
Українське взуття
Взуття українців - як чоловіче, так і жіноче, виготовлялася зі шкіри, яку спочатку не шили, а закладали складками, морщили, Національний костюмприв'язуючи до ніг довгою мотузкою. Звідси й назва - морщуні, морщенцi, постоли, ходаки. Шкіряне взуття з високими халявами (чоботи) шився без підборів. Іноді каблук заміняла невелика залізна підківка на п'яті.	Українські жіночі чобітки. Ще в середині XIX ст. переважав особливий вид чобіт, так звані виворотного, підошва пришивалися до чоботу зсередини (пiд завидь), після чого весь чобіт змочували водою і вивертали.