2. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА ПОЧАТКУ XV ст.

У роки "Великої війни" 1409-1411 pp. Литва і Польща виступили як союзники у проти німецького Тевтонського ордену. 15 липня 1410 року українські загони брали участь в Грюнвальдській битві, в якій було завдано нищівної поразки тевтонцям. У складі литовської армії воювали волинське і київське ополчення, у польській армії — галичани і подоляни. Активність українців була такою великою, що лише Поділля, "через велику масу лицарства мала та земля три хоругви",— записав польський літописець (всього в польському війську була 51 хоругва).

Вдячний Вітовтові за допомогу, Ягайло в 1411 р. віддав Поділля Литві. У 1413 р. було підписано Городельську унію, за якою Велике князівство Литовське визнавалося незалежною державою, хоча і під зверхністю Польщі.

Вітовт продовжив приєднання земель на півдні, пересунувши кордони Литви в 1420-х pp. аж до Чорного моря. У 1430 р. Вітовт вирішив корону­ватися. Але поляки, що не хотіли посилення могутності Литви, перехопили корону і порубали її на шматки. В кінці жовтня 1430 р. Вітовт несподівано помирає.

Відразу після смерті Вітовта в листопаді 1430 р. в Кам'янці виникла змова, яку підготували католицький єпископ, колишній подільський староста та місцеві пани брати Бучацькі. Польський загін без бою зайняв кам'янецький замок. Незабаром були зайняті й інші подільські замки.

Суперечливою є постать литовського князя Свидригайла Ольгердовича. Ягайло на початку XV ст. передав йому Поділля, але після того, як той висунув претензії на литовський великокнязівський стіл і залучився підтримкою Тевтонського ордену, об'єднана армія Ягайла і Вітовта захопила Кам'янець. Проте Свидригайло ще довгий час титулував себе "великим князем Литви і Русі та господарем Поділля".

Військовий доспіх

3. "ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО РУСЬКЕ"

Свидригайло став наступником Вітовта на литовському пре­столі. Але його політика покровительства "русинам" (українцям і біло­русам) викликала невдоволення литовських феодалів-католиків. Вони обрали великим князем Сигізмунда (брата Вітовта). Велике князівство Литовське розпалося на дві частини: Литву і "Велике князівство руське".

Польща підтримала у міжусобній боротьбі Сигізмунда. Ягайло, звинувативши Свидригайла в тому, що його війська захопили деякі подільські замки та 8 днів тримали в облозі Смотрич, влітку 1431 р. розпочав війну.

Запекла боротьба, яка точилась в Бакотському окрузі Поділля, призвела до такого спустошення міста, що після укладення перемир'я у вересні 1431 р. Бакоту вирішили не відновлювати. Згідно умов перемир'я, за королем залишалися замки Кам'янець та Смотрич, за Свидригайлом — Летичів.

В 1432 р. воєвода Свидригайла князь Федір розгромив польське військо на Поділлі та захопив у полон подільського старосту Фридриха Бучацького.

Але доля війни вирішилася в Литві, де восени 1435 р. біля Віль-комиру відбулася битва, яку сучасники за масштабом порівнювали з Грюнвальдською. Війська Ягайла розгромили українсько-білоруські загони Свидригайла. В битві загинуло 13 українсько-білоруських князів та ще 42 потрапили в полон.

Свидригайлові вдалося врятуватися втечею. Ще деякий час він продовжував боротьбу, проте прихильники поступово полиша­ли його. Свидригайло пішов на відчайдушний крок — прийшов до Ягайла і попросив прощення. Не бажаючи надмірного посилення великого литовського князя Сигізмунда, Ягайло надав Свидригайлові у довічне володіння Волинське князівство.

Удільне Волинське князів­ство проіснувало до самої смерті Свидригайла і було остаточно ліквідоване після його смерті в 1452 р.

4. ЗМІНИ ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Князь Свидригайло

У 1434 р. польський король видав привілей, за яким Галицькій землі та Поділлю було надане польське право — утворилися Руське та Подільське воєводства в складі Польського королівства. В 1447 p., на початку правління сина Ягайла Казимира Ягелончика, до Польщі силою було приєднано волинські міста на Південному Бузі Меджибіж і Хміль­ник. У 1462 р. в складі Польського королівства було утворено Белзьке воєводство.

У 1440-1471 pp. на деякий час відродилося удільне Київське кня­зівство. Але після смерті київського князя Семена Олельковича литов­ський уряд не визнав право брата покійного зайняти київський стіл, було утворено Київське воєводство. Бажаючи відновити удільне кня­зівство Михайло Олелькович підготував змову в 1480 p., але її було розкрито і більшість змовників стратили. В 1508 р. стався останній невдалий виступ українських феодалів під керівництвом князя Глинського.

Воєводства поділялися на повіти. Воєводства і повіти були передусім адміністративно-судовими одиницями. Найважливішими урядовцями були воєводи, які вирішували економічні, військові та політичні питан­ня. Каштеляни відповідали за збір ополчення. Старости управляли королівськими чи князівськими землями (староствами), вели судочинство у карних справах, виконували поліційні функції.

Запитання та завдання:

1. Якою була політика Вітовта після укладення Кревської унії? 2. Розкажіть про становище

українських земель на початку XV ст. 3. Що ви знаєте про боротьбу у Великому князівстві

Литовському в 30-х роках XV ст.? 4. Які зміни в     політичному устрої українських земель відбулися в 30-70-х роках XV ст.?

§22. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ, МОЛДАВСЬКОГО КНЯЗІВСТВА І КРИМСЬКОГО ХАНСТВА

1. МОЛДАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

У 1359 р. утворилося Молдавське князівство. Воно заволоділо українськими землями у верхів'ях Пруту і на правому березі Середнього Дністра, що пізніше дістали назву Буковина.

Вже в 1359 р. польські феодали зробили спробу підкорити щойно утворене Молдавське князівство та приєднати до Польщі землі над Прутом та в Середньому Подністров'ї. Пізніше молдавський правитель (воєвода або господар) визнав верховенство польського короля, проте війни між Польським королівством та Молдавією за українські землі стали звичним явищем.

В 1497 р. молдавський воєвода Стефан розбив війська польського короля в Буковині. А наступного року він навіть спробував захопити Кам'янець-Подільський.

Особливо запеклим був польсько-молдавський конфлікт в 1531 p., коли молдавський воєвода захопив Покуття. Польська армія у серпні 1531 р. спочатку була оточена в таборі під Обертином, але потім вщент розгромила молдавське військо.

2. ЗАХОПЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ МОСКОВСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ

Схема Обертинської битви

Московське князівство з XIV ст. претендувало на спадок Київської держави. В боротьбі за українські землі воно зіткнулося з Великим князівством Литовським. За життя Вітовта Москва погоджувалася на приналежність Смоленської землі до Литви. Дрібні удільні князівства Чернігово-Сіверщини перебували у своєрідній нейтральній зоні. їх господарі (князі Трубецькі, Одоєвські, Воротинські та ін.) переходили, за словами сучасників, "на службу кому похотпя з отчинами".

Енергійний московський князь Іван III Васильович, за якого сформувалося основне територіальне ядро єдиної Російської держави, переміг у збройних конфліктах з Литвою (1492-1503 pp.). В 1503 р. була укладена угода, за умовами якої під владу Івана III перейшли Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський та інші міста Чернігово-Сіверської землі.

Великий литовський князь визнав за Іваном III право титулуватися "великим князем всія Русі" . Московські дипломати на переговорах прямо вказували на претензії Москви на "всю Русскую землю". Лише у 1514 p., коли литовське військо розбило росіян під Оршею, було підтримано престиж Великого князівства Литовського.

В 1523 р. Москва ліквідувала удільне Новгород-Сіверське князівство. У верхів'ях Сули та Ворскли розташовується московська військова сторожа, створюється укріплена лінія, головною ланкою в якій була фортеця Путивль.

3. ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ В XIII-XV ст.

Польський лицар

Південь України після походу Батия став улусом (областю) Золотої Орди. Намісник хана перебував у великому ремісничо-торговому місті Ескі-Крим (сучасна назва Старий Крим). В кінці XIII ст. монголи спустошили Херсонес, а через століття татари остаточно знищили місто.

Італійські міста-республіки Венеція і Генуя на початку XIII ст. проникли в Північне Причорномор'я. Інтереси Венеції були пов'язані з Солдайєю (Судак), Генуї — з Кафою (Феодосія). У 1380 р. хан Тох-тамиш закріпив за генуезцями їх володіння. В Південно-Західному Криму в кінці XIII ст. утворилося князівство Феодоро (центр був роз­ташований на горі Мангуп).

В 30-х роках XV ст. в Криму виникло незалежне Кримське ханство (столиця — Бахчисарай). Перший кримський хан Хаджі-Гірей боровся з ханами Великої Орди, які хотіли відновити могутність Золотої Орди, тому він став союзником польського короля.

Влітку 1475 р. до берегів Криму армія турецького султана висади­лася біля Кафи. Після недовгої облоги місто була взято. Шестимісячну облогу витримало місто Феодоро. Південний берег Криму і Мангуп стали турецькими володіннями, а Кримське ханство перетворилося на васала Туреччини. З цього часу напади кримських татар на українські землі стали систематичними.

У 1482 р. хан Меглі-Гірей напав на Київську землю, захопив і зруйнував Київ, Житомир. У 1496 р. син Менглі-Гірея полонив "всю Волинську землю мало не до кінця". У 1498 р. відбувся перший спільний великий напад татар і турків. За даними літописів, нападники забрали в неволю близько ста тисяч "жиру" (полонених) з Галичини і Поділля.

Запитання та завдання:

1. Розкажіть про захоплення українських земель Молдавським князівством. 2. Якими українськими землями заволоділа Москва? 3. Як розвивався Південь України у XIII — XV ст.?

§23. СОЦІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА ГОСПОДАР­СЬКЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ В XIV — XV ст.

Монгольські воїни

1. ШЛЯХТА

В Польському королівстві та Великому князівстві Литовському феодалів називали шляхтою.

В Литовському статуті 1529 р. було зафіксовано величезні привілеї феодалів. Наприклад, якби шляхтича ударив "простий холоп або мі­щанин", за це йому належало відтяти руку.

У Великому князівстві Литовському всім керували великі феодали — магнати (князі та "пани"), які безпосередньо підлягали великому князю та могли навіть мати свої власні військові загони. Проста ж шляхта була усунута від керівництва державою.

Майже всі князівські родини (всього в Україні було близько 50 князівських родів) зосереджувалися на Волині. Поширеною була приказка: "Королем стають, князем народжуються".

Наймогутнішими князями були Острозькі. За переказами, вони були нащадками князя Романа, сина Данила Галицького. Костянтин Іванович Острозький був великим гетьманом литовським (тобто командував литовським військом). За свою службу отримав міста: Полонне, Луцьк, Здолбунів, Красилів, Чуднів та ін. Він міг виставити із своїх володінь до 3-х тисяч озброєних вершників.

У Польському королівстві не було таких протиріч всередині

шляхетського ста­ну (не було тут і князів). Шляхта займала панівне становище у польському суспіль­стві, часто навіть диктувала свою волю королям.

Портрет острозького та його доужини

Гравюра

2. СТАНОВИЩЕ СЕЛЯН.СОЦІАЛЬНІ РУХИ

У середині XIV ст. почався про­цес закріпачення селянства. В 1435 р. у Галичині дозволено переходити селянам від одного пана до іншого тільки під час Різдвяних свят. До середини XVI ст. в усіх землях Польського королівства і в Литві переходи селян були повністю заборонені. Залежні селяни сплачували феодалам різні данини (худобою, врожаєм з власного поля, від збору меду і т.д.), чинш (податок грошима), відбували повинності (будували й ремонтували греблі, мости і т.ін.).

У XIV ст. на землях феодалів почали з'являтися фільварки (німецькою "хутір"

або "ферма"), на яких ці землі оброблялася руками залежних селян. З кінця XV ст. фільварки набувають розвитку, росте панщина — в XV ст. селяни працювали 14 днів на рік, у XVI ст. — 2-3 дні на тиждень.

Великого розмаху набуло повстання 1490-1492 pp. Влітку 1490 року під керівництвом Мухи 10 тисяч селян захопили Снятин, Коло­мию, Галич. Регулярні війська польської армії, шляхетські ополчення та загони Тевтонського ордену під Рогатином розгромили селян. Муха почав знову збирати людей, проте згодом його схопили. В 1491 р. повстання очолив Андрій Борула. В одному з сіл поблизу Коломиї його захопили в полон, а у місті Хотин відрубали голову.

В 1529 р. вперше згадуються повстанці в Карпатських горах — опришки (від латинського "опрессор" — порушник, винищувач). Рух поширився в Руському воєводстві, а також на території Буковини і Закарпаття.

Озброєння опришків

3. РОЗВИТОК МІСТ

Правовою основою життя багатьох українських міст було "руське право", що розвинулося з правових актів Київської держави. Війт був головною посадовою особою в міській громаді — мав право суду в усіх справах, навіть засуджувати до смертної кари. Війт керував роботою Ради (або магістрату), до якої звичайно обиралося 8-12 чоловік.

З XIV ст. українські міста починають отримувати "магдебурзьке" право, на зразок того, яке існувало в містах Німеччини (воно отримало назву від міста Магдебурга). Кодекс магдебурзького права визначав порядок виборів і функції органів міського самоврядування та суду, регулював господарське життя міст, встановлював покарання за різні види злочинів і т.п. Першим магдебурзьке право отримав від галицько-волинського князя Юрія-Болеслава Володимир-Волинський (1324 p.). В 1356 р. польський король надав це право Львову. Подільський князь Олександр Коріатович дарував його Кам'янцю-Подільському в 1374 р. В XV-XVI ст. це право отримали багато великих українських міст.

В багатьох українських містах мешкали малочисельні етнічні групи: євреї, вірмени, греки, татари, караїми.

Міські ремісники певних спеціальностей об'єднувалися в особливі організації — цехи. Життя цеху регулювалося спеціальними документами, найголовнішим з них був цеховий статут, який затверджували магістрати, власники міст, навіть королі.

По містах, селах і за їх межами були поширені промисли (рибаль­ство, бортництво, солеваріння в Карпатах та інші).

В умовах середньовіччя торгівля відбувалася в умовах численних обмежень: купецькі каравани могли рухатися лише по визначеним у королівських та князівських указах шляхах. Важливим центром міжнародної торгівлі був Київ. У торгівлі з Заходом перше місце нале­жало Львову, друге — Луцьку.

Запитання та завдання:

1. Що ви можете розказати про шляхту? 2. Яким було становище селянства? Роз­кажіть про селянські повстання. 3. Розкажіть про життя міст.

§24. КУЛЬТУРНЕ Й ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ У ДРУГІЙ ПОЛОВИШ XIV — XV ст.

Кахлі для грубки

1. ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ

Втрата незалежності Галицько-Волинською державою нега­тивно вплинула на становище православної церкви в Україні. Ско­риставшись з послаблення позицій православної церкви, на українські землі проникають католицькі місіонери — монахи чернечих орденів (францисканського, домініканського та ін.). Польський уряд намагався силою насаджувати католицизм та принижувати православ'я. Вже 1361 року утворено католицьке архиєпископство з центром у Львові. Рези­денція архиєпископа розмістилась у колишній православній соборній церкві.

Близько 1382 р. польський намісник Владислав Опольський вивіз з українського міста Белза ікону Божої матері та подарував її мо­настиреві у Ченстохові. Згодом ця ікона стала головною реліквією в Польщі.

В 1387 р. католицтво було проголошено державною релігією в Литві. Проте більшість князівських та боярських родин Великого князівства Литовського ще довго залишалися вірними православ'ю.

В 1374 р. Вселенський патріарх вперше ліквідував Галицьку пра­вославну митрополію. Після короткочасного поновлення, на початку XV ст. вона була остаточно ліквідована. В 1415-1420 pp. виникла окрема Київська православна митрополія. Через кілька десятиріч вона відокремилася від Москви, зберігши

Оборонні церкви

2. АРХІТЕКТУРА ТА ЖИВОПИС

З поширенням магдебурзького права в плануванні українських міст з'являється багато рис, що були типовими для міст Західної Європи: в центрі міста знаходилася прямокутна площа з ратушею (будинком магістрату); на торгову (центральну) площу виходили вузькі фасади мурованих будинків; формувалася прямокутна сітка вулиць.

Поширення вогнепальної зброї та нових прийомів ведення облоги фортець спонукало до перебудови старих та зведення нових кам'яних замків на місці дерев'яних. В XIV-XVI ст. ще будуються дерев'яні замки в Києві, Житомирі, Вінниці, Черкасах та деяких інших містах: стіни та башти переважно споруджувалися з соснового дерева та обліп­лювалися шаром глини. В Київському замку, спорудженому в 1542 p., було 15 башт.

В той же час, ще наприкінці XIII ст. почали споруджуватися укріп­лення з цегли в Луцькому замку, а в кінці XIV ст. почалася перебудова Кременецького замку з білого каменю-вапняку. Тоді ж збудовано замки в Хусті і Мукачевому князем Федором Коріатовичем. В XV ст. молдавсь­кими господарями перебудовано з каменю Хотинську і Білгородську фортеці. Білгородська фортеця складалася з трьох частин (цитадель, міські та передміські укріплення), мала 26 башт та мури завдовжки понад 2 кілометри. Це найбільша з фортець України того часу.

З генуезьким перебуванням в Криму пов'язані фортеці в Феодосії, Судаку, Балаклаві. В XVI ст. завершено перебудову з каменю Кам'янецького та Меджибізького замків, збудовано замок в Бережанах.

З архітектурними спорудами були пов'язані роботи живописців. Ікони, фрески та мозаїки прикрашали церкви, будинки феодалів та адміністративні споруди. Високою майстерністю відзначалися роботи скульпторів, різьбярів.

Справжнім шедевром була Київська псалтир, переписана в 1397 р. Спири-донієм та прикрашена численними мініатюрами. Чудові ілюстрації також вміщено в Київському євангелії 1393 p., Луцькому євангелії XIV ст. Особливе місце займає Пересопницьке євангеліє, створене на Волині у 1556-61 роках. Це один з перших перекладів євангелія на староукраїнську мову.

Фортеця в м. Білгород-Дністровський

3. ПОШИРЕННЯ ОСВІТИ

Головними центрами поширення освіти залишалися монас­тирі, церкви та єпископські двори, при яких функціонували школи. Загато вихідців з України для отримання вищої освіти виїздили до Німеччини, Польщі, Італії. Деякі з них досягли значних висот в науці. Наприклад, засновником кафедри астрономії в Краківському уні­верситеті був українець Мартин Король. Інший астроном українського походження Юрій Котермак з Дрогобича навчався у Краківському та Болонському (в Італії) університетах, деякий час був навіть ректором Болонського університету (одного з найстаріших в Європі). А в кінці XV ст. він був професором астрономії в Кракові, вчителем Миколи Коперника.

В 1491 р. у Кракові, в друкарні Фіоля з'явилися перші друковані книги кириличними літерами на церковнослов'янській мові. Згодом друкарні почали засновуватися і на українських землях (Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк).

Відома здавна назва "Україна", часто вживана в літописах, у народ­них думах і піснях, закріпилася в друкованих та рукописних книгах та у XVI ст. увійшла до офіційних документів.

На церковне та культурне життя в другій половині XIV — першій половині XVI ст. безпосередній вплив мали умови політичного та суспільно-господарського розвитку українських земель.

Запитання та завдання:

1. Розкажіть про церковне життя в XIV-XV ст. 2. Що ви знаєте про розвиток архітектури та містобудування в XIV — першій половині XVI ст.? 3. Назвіть кращі зразки книжкової мініатюри. 4. Роз­кажіть про розвиток освіти на Україні.

Мініатюра з київської псалтарії